Імпакт замість декларацій: як у Києві шукали економічні рішення для відновлення України

Понад 170 підприємців, інвесторів, представників держави, громадського сектору та міжнародних організацій зібралися на Kyiv Impact Entrepreneurs Meetup #5. Говорили про капітал для бізнесу, жіноче лідерство, інклюзивне працевлаштування, реабілітацію та партнерства, без яких відновлення ризикує залишитися набором окремих ініціатив.

Коли говорять про відновлення України, найчастіше згадують інфраструктуру, інвестиції та нові робочі місця. Значно рідше — довіру між секторами, інклюзивні бізнес-моделі та здатність підприємств розв’язувати суспільні проблеми, залишаючись економічно життєздатними.

Саме про цю, менш помітну, але критично важливу інфраструктуру відновлення говорили 27 травня у Києві під час Kyiv Impact Entrepreneurs Meetup #5 «Імпакт-економіка в дії: рішення та партнерства для відновлення України».

Подія вже вп’яте об’єднала представників середовища, яке в Україні продовжує формуватися навіть під час повномасштабної війни. До зустрічі долучилися понад 170 учасників і учасниць: соціальні підприємці, представники великого й середнього бізнесу, державних інституцій, організацій громадянського суспільства, донорських програм, міжнародних партнерів, реабілітаційних центрів та експертної спільноти.

У центрі розмови було практичне питання: як перетворити соціальний вплив із додаткової складової окремих проєктів на частину економічної моделі відновлення країни.

Від добрих намірів до життєздатних моделей

Подію відкрили Катаріна Нільсон, перша секретарка Посольства Швеції в Україні, Олена Калібаба, CEO Ukrainian Social Venture Fund, Анна Гулевська-Черниш, голова правління SILab Ukraine, та Софія Брейтгольц, CEO Reach for Change.

У вступній частині йшлося про імпакт-сектор як середовище, у якому підприємництво, соціальна відповідальність та інвестиції мають працювати разом. Для України це питання виходить далеко за межі професійної дискусії. Війна поглибила нерівність, змінила ринок праці, збільшила потребу в реабілітації та соціальних послугах. Водночас вона змусила бізнес, державу і громадський сектор швидше шукати нові моделі взаємодії.

Цю тему продовжив експертний бліц-діалог «Імпакт-економіка як драйвер сталого розвитку: діалог України та Швеції». До розмови долучилися Катаріна Нільсон, Ірина Губарець, координаторка проєктів із розвитку приватного сектору Делегації ЄС в Україні, Ярослав Демченков, керівник міжнародних програм і проєктів та радник голови правління Ощадбанку, Катерина Глазкова, виконавча директорка Спілки українських підприємців, і Євгеній Шакотько, проєктний менеджер Business Sweden в Україні.

Шведський досвід став відправною точкою для розмови, але не готовим шаблоном, який можна механічно перенести в Україну. Учасники обговорювали, які елементи розвиненої соціальної економіки можуть бути адаптовані до українських умов, як поєднати грантові можливості з банківським фінансуванням і приватним капіталом та що має змінитися, щоб імпакт-підприємства могли масштабуватися.

Окремою темою стала довіра. Для інвестора важливі прозора модель, зрозумілі фінансові показники та перспектива зростання. Для підприємця — доступ до довгострокового ресурсу, а не фінансування однієї активності. Для держави й громад — рішення, які відповідають на реальні потреби та можуть працювати після завершення грантового проєкту.

У цьому трикутнику й формується імпакт-економіка: вплив має бути вимірюваним, а бізнес-модель — життєздатною.

Жіноче підприємництво як ресурс стійкості

Один із головних акцентів мітапу — роль жінок у розвитку імпакт-економіки. Після початку повномасштабного вторгнення тисячі українок започаткували власну справу, взяли на себе управління підприємствами, створили робочі місця та продовжили діяльність у громадах, де традиційні економічні зв’язки були зруйновані.

Водночас сам факт збільшення кількості жінок у підприємництві ще не означає рівного доступу до можливостей. Під час панельної дискусії «Жіноче підприємництво в імпакт-економіці: роль та вплив» говорили про доступ до фінансування, професійних мереж, експертизи та управлінських позицій.

До розмови долучилися Наталія Гаватюк, заступниця голови Київської обласної військової адміністрації, Анна Міленіна, радниця директора Офісу з розвитку підприємництва та експорту, Лариса Латипова, заступниця генерального директора SOCAR Energy Ukraine з корпоративного управління та засновниця гастроклубу «Дівчата», і Марина Ігнатенко, фінансова директорка Scania Ukraine. Модерувала дискусію Анна Страховська, керівниця центру підтримки підприємців «Дія.Бізнес» у Бучі.

Досвід спікерок показав різні рівні впливу — від державної політики та розвитку підприємницької екосистеми до корпоративного управління й локальних бізнес-спільнот. Проте спільною залишалася думка: підтримка жіночого підприємництва має виходити за межі коротких навчальних програм. Підприємицям потрібні доступ до ринків, фінансові інструменти, менторство, професійні зв’язки та можливість брати участь у формуванні економічних рішень.

Для імпакт-економіки це особливо важливо. Часто саме жінки створюють бізнеси у сферах догляду, освіти, харчового виробництва, локальних послуг та інтеграції вразливих груп — там, де підприємницькі рішення безпосередньо впливають на стійкість громад.

Інклюзія, яка має бізнес-сенс

Поки в одній залі говорили про жіноче підприємництво, в іншій учасники розбирали, як різноманіття може впливати на конкурентоспроможність компаній.

Воркшоп «Інклюзивний бізнес: конкурентна перевага різноманіття» модерувала Олена Калібаба. Практичними кейсами поділилися Анастасія Петрова, координаторка партнерств у сфері соціального впливу Beetroot Academy, та Каріна Булуй, менеджерка проєктів різноманіття, рівності та інклюзії в МХП.

Головна теза дискусії полягала в тому, що інклюзія не має залишатися виключно сферою корпоративної соціальної відповідальності. Для бізнесу це питання доступу до талантів, якості управління, репутації та здатності працювати з різними групами споживачів.

В українському контексті ця розмова набуває особливої ваги. На ринок праці повертаються ветерани й ветеранки, люди після поранень, внутрішньо переміщені громадяни та ті, хто змушений змінювати професію. Частина працівників потребує перекваліфікації, адаптованого робочого місця або іншого формату взаємодії з роботодавцем.

Компанії, які першими навчаться системно працювати з цими змінами, отримають більше, ніж позитивну репутацію. Вони розширять кадровий резерв і краще відповідатимуть реальній структурі українського суспільства.

Партнерства для відновлення: хто платить і хто відповідає

Паралельно відбулася панельна дискусія «Публічно-приватні партнерства: моделі співпраці для відновлення». Її модерувала Олеся Вольська-Залуська, директорка консорціуму FCDO BLOOM у Mercy Corps Ukraine.

До панелі долучилися Олександр Ваховський, координатор національного проєкту «Пліч-о-Пліч: Згуртовані громади», Борис Шестопалов, співзасновник HD-group та GFSGROUP, Аліна Токмиленко, керівниця напряму роботи з громадами у The Possible, та Александр Теббе, засновник і CEO Crowd Ukraine Invest AG.

Розмова про відновлення швидко впирається у питання відповідальності. Держава не може самостійно профінансувати всі потреби. Бізнес не інвестує без зрозумілих правил і прогнозованої моделі повернення капіталу. Громади часто мають гострі проблеми, але не завжди володіють достатньою спроможністю для підготовки якісних інвестиційних проєктів.

Саме тут публічно-приватне партнерство може стати робочим інструментом, а не загальним формулюванням у стратегіях. Під час дискусії розглядали моделі залучення приватного капіталу, співпраці між громадами та бізнесом, а також фінансові рішення, здатні спрямовувати кошти на проєкти із суспільною цінністю.

Ключова умова такої співпраці — чітко розподілені ролі. Партнерство починається не з підписаного меморандуму, а зі спільного розуміння проблеми, ризиків, ресурсів та очікуваного результату.

Що шукає імпакт-інвестор

Питання капіталу продовжили обговорювати після обіду під час воркшопу «Чого насправді прагнуть імпакт-інвестори: готуємо українські стартапи до інвестицій».

Його провів Мартін Вогельсанг, імпакт-інвестор і соціальний підприємець із Німеччини. Модерувала розмову Олена Калібаба.

Для багатьох українських соціальних підприємств залучення інвестицій залишається складним етапом. Засновники добре пояснюють суспільну проблему, яку прагнуть вирішити, але значно слабше — фінансову логіку підприємства, його здатність масштабуватися та генерувати дохід.

Інвестору недостатньо сильної місії. Він оцінює команду, ринок, ризики, фінансову модель і можливість зростання. Соціальний вплив посилює інвестиційну пропозицію тоді, коли він є частиною продукту або послуги, а не додатковим благодійним напрямом.

Це не означає, що соціальна місія має поступитися прибутковості. Навпаки: економічна стійкість дає підприємству змогу довше працювати з проблемою та охоплювати більше людей.

Громадський сектор між грантами та підприємництвом

Ще одна складна розмова стосувалася ролі організацій громадянського суспільства в соціальній економіці.

Панель модерував Артем Корнецький, співзасновник і керівник School of ME та співзасновник Ukrainian Social Venture Fund. Участь у дискусії взяли Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження», Станіслав Онищук, керівник Першого добровольчого хірургічного шпиталю «Брасс», Володимир Тернавський, виконавчий директор EcoVisio з Молдови, та Андрій Хантіль, спеціаліст у сфері корпоративного й договірного права.

Після 2022 року громадські організації взяли на себе значну частину роботи, пов’язаної з гуманітарною допомогою, підтримкою військових, ВПО, ветеранів і людей, які постраждали від війни. Однак залежність виключно від грантового фінансування робить організації вразливими до зміни донорських пріоритетів.

Соціальне підприємництво може допомогти диверсифікувати доходи, але потребує іншого управлінського підходу, юридичної підготовки та готовності працювати з ринком. Учасники говорили про те, як ОГС можуть поєднувати суспільну місію з підприємницькими інструментами, не втрачаючи довіри та власної ідентичності.

Реабілітація як нова галузь імпакт-економіки

Однією з найактуальніших тем стала реабілітація. До повномасштабної війни її часто сприймали передусім як частину медичної системи. Сьогодні це складний сектор на перетині медицини, соціальної підтримки, психологічного відновлення, працевлаштування, технологій та локального розвитку.

Дискусію «Реабілітація як імпакт-сектор: від національного досвіду до локальних рішень» модерувала Анна Гулевська-Черниш. Участь у панелі взяли Олег Білянський, керівник Національного реабілітаційного центру UNBROKEN, Андрій Кравцов, засновник і співвласник мережі реабілітаційних центрів VIDNOVA, та Оксана Зелінська, заступниця медичного директора з міжнародних партнерств Superhumans Center.

Великі центри вже накопичили досвід, якого кілька років тому в Україні практично не існувало. Однак потреба в реабілітаційних послугах значно перевищує спроможність окремих закладів. Тому наступний виклик — масштабування якісних практик у регіони, підготовка фахівців, розвиток локальних центрів і пошук фінансових моделей, які не залежать від одного джерела коштів.

Реабілітація стає окремим імпакт-сектором, оскільки її результат вимірюється не кількістю процедур. Йдеться про повернення людини до активного життя, роботи, родини та громади. Саме тому тут потрібна взаємодія медичних закладів, соціальних служб, бізнесу, держави та інвесторів.

Нетворкінг із конкретним запитом

Протягом дня на події працювала Impact Wall. Учасники залишали на ній запити, контакти, пропозиції співпраці та інформацію про ресурси, якими готові поділитися.

Цей формат змінив звичну логіку нетворкінгу. Замість загального обміну контактами люди могли одразу позначити, кого або що шукають: партнера для проєкту, експерта, інвестора, організацію для спільної програми чи можливість масштабувати власне рішення.

Саме такі зв’язки часто стають найпрактичнішим результатом професійних подій. Панельна дискусія може окреслити проблему, але зміни починаються тоді, коли після неї дві організації домовляються про спільну роботу.

Війна, про яку складно говорити мовою презентацій

Завершився мітап виставою «Військова мама» від Театру Ветеранів та рефлексією з творчою командою.

Після дня, наповненого розмовами про інвестиції, бізнес-моделі, партнерства й економічні механізми, вистава повернула учасників до людини — її досвіду війни, втрат, напруги та спроб відновити власне життя.

Це завершення було важливим нагадуванням: за поняттями «соціальний вплив» та «відновлення» стоять конкретні людські історії. Економічні рішення мають сенс лише тоді, коли допомагають людям повернути суб’єктність, безпеку та можливість планувати майбутнє.

Відновлення як спільна відповідальність

Kyiv Impact Entrepreneurs Meetup #5 не давав простих відповідей на питання, якою має бути українська імпакт-економіка. Натомість він показав середовище, яке готове їх шукати.

Соціальні підприємці потребують доступу до капіталу та ринків. Інвестори — сильних команд і прозорих моделей. Громади — партнерів, здатних реалізовувати рішення на місцях. Громадські організації — фінансової стійкості. Бізнес — нових підходів до працевлаштування та взаємодії із суспільством.

Жоден із цих секторів не може закрити потреби відновлення самостійно.

Імпакт-економіка починається там, де соціальну проблему перестають сприймати лише як витрату, а бачать у ній простір для інновації, підприємницького рішення та довгострокового партнерства.

Саме такі зв’язки — між впливом і життєздатністю, між державою та бізнесом, між міжнародним досвідом і локальними потребами — можуть стати основою відновлення, яке працюватиме довше за окремий проєкт чи грантовий цикл.